12:11 Засідання за круглим столом: "Поет і поезія в житті сучасного суспільства". | |
29 жовтня 2012 року в центральній районній бібліотеці ім. Коцюбинського відбулося засідання за круглим столом на тему: "Поет і поезія в житті сучасного суспільства".
Проведено з метою дізнатись про значимість поезії для різних верств населення, особливо молоді, та її роль в житті кожної людини.
 Чи дослухаються нині до поетів? Як на них впливає сучасність? Чому менше стає їхніх шанувальників? Відповіді на ці та інші запитання шукаємо з шепетівськими майстрами слова — Вірою Кухарук та Анатолієм Малюком. — На мій погляд, ще 35—40 років тому поетів цінували більше... Віра Кухарук: — ...І не лише тоді. Значно раніше Олександр Блок і Сергій Єсенін збирали повні зали. А тепер, за ринкової економіки, поетам непереливки. Втім, з меркантильністю ми і не повинні «переплітатися». Якби люди прислухалися до поетів, ставали б світлішими та розумнішими. А ще поезія дає можливість залишатися самим собою. — Але коли поети і ринкова економіка не «переплітатимуться», не буде за що видавати твори. Віра Кухарук: — Десять з дванадцяти років існування нашої літературно-мистецької студії «Доля» ми чекали, доки хтось надасть кошти на видавничі потреби. Цього року вирішили самотужки збирати гроші. Вчимося «пробиватися». Пан Анатолій уже шість збірок видав за власний рахунок. Анатолій Малюк: — Часто буваю в Києві і ходжу по видавництвах. І таких, як я, особливо людей старшого віку — багато. 2008-го видати 125-сторінкову книгу тиражем 500 примірників мені коштувало 5,5 тис. гривень. Щоб вийшла збірка, грошей замало. Ще треба одержати ISBN (унікальний номер книжкового видання, необхідний для розповсюдження книги в торгових мережах і автоматизації роботи з виданням. — Авт.). Коли готував до друку книгу «Позивні Галактики», за ним звертався і до земляка-директора видавництва «Ярославів Вал» Михайла Слабошпицького (його рідне село — поруч з моїм), і до керівника видавництва «Смолоскип» Осипа Зінкевича. Першого не застав, а заступник надати ISBN побоявся. Другий відправив до головного редактора. Той теж виявився нерішучим. Допоміг аж директор видавництва «Український письменник» Юрій Буряк. — Тобто, видавництва до поетів часто байдужі. А газети, журнали? Віра Кухарук: — Регіональні газети частіше нами цікавляться тоді, коли хтось у штаті шанує поезію. В «Подільських вістях», поки працював поет Анатолій Ненцінський, поезіям подолян відводилося багато місця. — Чи оцінюєте у віршах реалії життя? Анатолій Малюк: — Намагаюся писати громадянську поезію, а не лірику, чим «буджу» народ від байдужості. У творах закликаю до єдності українських земель і веду боротьбу з «навалою» на нашу мову. «Атаки» на неї — моя кривава рана. Адже походжу з того регіону Черкащини, звідки родом відомі українські письменники Тодось Осьмачка (с. Куцівка Смілянського району), Михайло Слабошпицький (с. Мар’янівка Шполянського району), а також скульптор Іван Гончар (с. Лип’янка Шполянського району). У 1926 році українську мову визнали третьою за милозвучністю в світі — чому ж ми нині цураємося рідного слова? Віра Кухарук: — Кожен поет у своїх творах виражає свою думку щодо суспільного життя. Якось, коли відбирала свої твори для видання, виявила: половина з них про суспільство, громадські реалії. Щодо збереження української мови підтримую Анатолія Григоровича. Якщо продовжуватиметься така гуманітарна політика, як зараз, у найближчі тридцять років українська мова зникне. — Що підштовхує поетів, як-от Ліну Костенко, Юрія Винничука, до написання громадянської лірики, публіцистики «на злобу дня»? Віра Кухарук: — Більшість поетів не настільки непримиренні. Загалом жанрові уподобання визначаються обставинами, в яких перебувають. От візьмемо творчість Василя Стуса. Кожен його вірш — крик душі. Але зважимо: письменник перебував за гратами. Ліна Костенко видала роман «Записки українського самашедшего», в якому розкритикувала стан справ у нашій країні, а вже після цього «радикалізувала» свою поезію. Отже, скрутні обставини чіткіше «кристалізують» думку. Анатолій Малюк: — З цим погоджуюся. Але переважна більшість поетів здатна подолати тиск. Наразі мусимо відстоювати єдність українського народу. Згадаймо, як писав пророк Тарас Шевченко у «Молитві»: «А всім нам вкупі на землі/Єдиномисліє подай/І братолюбіє пошли». — У кожного народу — свій пророк. У поляків — Адам Міцкевич, у росіян — Олександр Пушкін... Анатолій Малюк: — Проте наш Тарас Шевченко вийшов із народу. Український письменник Олександр Гаврилюк спостеріг, що Міцкевич хотів наблизитися до «селянської стріхи», але не зміг. А французький учений Жан Жак Елізе Реклю казав про Вольтера, що він не «зайшов» до простої душі і не «зайде», хоча Франція перевершила Україну і за «читабельністю», і за освітою. — На Інтернет-сайті Стихи.ру — до 19 мільйонів поетичних творів. Як сьогодні сучаснику відібрати з цього «океану» віршів вартісне? Віра Кухарук: — Смак формується ще з дитинства. Прищеплювати любов до поезії мусять батьки і матері своїм дітям. Тоді вони виростуть мислячими людьми, на все матимуть власну думку. — Твори яких місцевих поетів ви порадили б прочитати молоді? Анатолій Малюк: — Рекомендую лірику Катерини Дяченко, духовну поезію Валентини Генсицької. Цікава творчість братів Миколи і Юрія Берез — уродженців села Городища на Шепетівщині. Оригінально пише Василь Кравчук із Ізяслава. Віра Кухарук: — Мене зачаровує проза і поезії Миколи Клеца з села Малих Каленичів Полонського району. З молодого покоління виокремлю творчість шепетівчанок Любові Хмиз та Ірини Кобилянської. — Якого літературного жанру бракує в нашій країні? Віра Кухарук: — Не вистачає прози для дітей старшого шкільного віку. В Шепетівці для своєї 4-річної онуки ще можу нову книжку придбати, а 16-річній — уже зась. Вибору немає. — А, може, «старшачкам» друкованих книжок не треба, бо «переходять» читати в Інтернет? Анатолій Малюк: — Я вважаю, що їм треба читати справжні книжки, а не публікації в Інтернеті. Чим більше — тим краще. — За два дні до минулих виборів я очікував автобус на зупинці. Підкотило авто. Виглянула панянка і простягла стос агітаційних листівок. Брати їх відмовився. Після цього агітаторка обізвала «відморозком» і покотила далі. Як ви це прокоментуєте? Віра Кухарук: — Рівень політичної культури нерозривно пов’язаний зі станом української культури взагалі. Наприклад, передвиборною агітацією «засмітили» наші двори, скверики, дерева, стовпи. А якби дещицю того паперу, що пішов на листівки, дали письменникам? Порівняю з тим, що бачила в польському містечку Красніку (знаходиться в Люблінському воєводстві. — Авт.) два роки тому перед виборами мера: на стовпах, деревах, будинках листівок не бачила. Анатолій Малюк: — Я думаю, що та агітаторка, по-перше, людина невихована, по-друге, — не патріотка. Людина, яка по-справжньому вболіває за майбутнє своєї країни, не буде прилюдно на вулиці обзивати іншу людину. — У Стародавньому Римі імператор Калігула зробив сенатором власного коня Інцитата. До такого гіпотетично котиться і Україна. Як зарадити засиллю випадкових людей на керівних посадах? Віра Кухарук: — Раніше казали, що мають бути у владі кухарки. Може, це було і правильно. Але що нині дадуть низькоосвічені люди у парламенті? Наша помилка в тому, що не обираємо інтелектуалів, розумних людей. Вони робитимуть добро для країни. Анатолій Малюк: — Не важливо, які професії представляють можновладці. Головне, щоб відстоювали інтереси виборців. — Письменники — Дмитро Павличко, Іван Драч, Володимир Яворівський, Павло Мовчан, Борис Олійник, Дмитро Чобіт, Роман Іваничук — у парламенті вже були і себе показали. Чи варто митців туди взагалі обирати? Віра Кухарук: — Від перебування у парламенті страждає їхня творчість, бо перестають писати. Частіше думають про матеріальне. Та є винятки: екс-спікер Верховної Ради Олександр Мороз став краще писати вірші саме депутатом. Анатолій Малюк: — Заперечу пані Вірі. На якість творів Дмитра Чобота, автора книги «Макуха» про політика Юлію Тимошенко, «похід» у парламент негативно не вплинув. Займає чітку громадянську позицію — був і залишився патріотом. Так само Роман Іваничук — автор історичних романів. А письменник Володимир Яворівський на мене справляє негативне враження. — Вибори минули, скоро по-новому завирує політичне життя. На які реформи очікуєте? Віра Кухарук: — У найближчі 20—30 років нічого не зміниться. Українці навіть оперативно підраховувати голоси не навчилися, хоча все давно комп’ютеризовано. В США переможців виборчих перегонів знають на другу добу. Анатолій Малюк: — Зміни обов’язково відбудуться. Ліквідують одіозний закон про регіональні мови. Заборонять торгувати землею. Ухвалять рішення про заповнення 75% на ТБ і радіо україномовним контентом. — Шепетівська влада «помічає» поетів? Допомагає матеріально, запрошує на культурні заходи? Віра Кухарук: — В 1990-х роках ми, поети, існували самі по собі. Пізніше, за сприянням начальника Шепетівського міськуо Нелі Бунечко, яка приходила на наші літературні вечори, створили літературну спілку «Доля». Нині є певне розуміння з боку начальника відділу культури виконкому Шепетівської міськради Валентини Матициної. Анатолій Малюк: — Виходу кількох моїх книг допомогли колишні представники міської влади — Михайло Полодюк, Богдан Одуд. Перший мої книги знав, усіляко їх «просував», а другий сприяв фінансово. На жаль, тепер більше не маю справи з владою. Частіше спілкуюся з місцевими художниками. В одного з них якось запитав: «Ви — патріотично налаштований?» Той відповів: «Якби таким не був, у мене Бог відібрав би талант» (сміється. — Авт.). — Серед земляків є ваші меценати? Віра Кухарук: — Якщо поставити собі за мету їх відшукати — знаходяться. Поетесі Надії Семенюк, наприклад, дуже допомогли підприємці Анатолій Ружанський і Володимир Рукавчук. Сприяв і відділ культури виконавчого комітету Шепетівської міськради. Анатолій Малюк: — Мене підтримував підприємець Василь Ворощук. Таких людей в Шепетівці, на щастя, чимало. Дякую за інтерв’ю. Бажаю нових творчих здобутків. Володимир Ковальчук Фото В. Королькова Коментарі: Тимофій Синицький, поет, екс-шепетівчанин, живе в Естонії: — Минули роки, коли на поетичні вечори приходили тисячі слухачів. У сучасному світі наживи, жадоби до великих грошей, насилля та байдужості, поезія затребувана недостатньо. Поет — це людина, яка використовує три методи пізнання: аналітичний, інтуїтивний і Божого одкровення. Якщо всі вони застосовуються, може досягнути висот, «відбутися» в творчості. Чому творю я? Все просто: віршування прискорює мислення, свідомість, світосприйняття. Геннадій Сівак, поет, екс-шепетівчанин, живе в Ізраїлі: Роль поета у суспільстві значна. Так було і в часи Тараса Шевченка, так є і в дуже непростий час нині. Зараз вирішується не тільки доля кожної країни, але й усієї світової цивілізації. Поет повинен бути правдивим, справедливим. Він не має служити владі, а лише відстоювати у різних жанрах поезії інтереси людей, особливо бідних, безправних та пригноблених. В останні роки інтерес суспільства до поезії зменшився. Цікавляться віршами більше ті, які їх теж пишуть. Поезія тепер, на жаль, не збирає великих аудиторій. Але сила слова значна. Ним можна не тільки вбити людину, але й вилікувати. Віра Кухарук народилася 1954 року в селі Селищі біля Вінниці в родині робітників. Закінчила Львівський торгово-економічний інститут. Працювала у Рівненській облспоживспілці, військторзі. Була начальником управління економіки Шепетівської райдержадміністрації. З 2000 року — керівник літературно-мистецької студії «Доля». Автор збірок «Промінь надії», «Таїнство воскресіння», «Осіння симфонія». Нині друкується в українській та американській пресі. Захоплюється творчістю Едуарда Асадова, Миколи Луківа, Ліни Костенко, Надії Чорноморець, Тимофія Синицького. Мамина яблуня Старенька яблуня цвіте в саду, Тремтить кривими, кволими гілками. Біліють вишні, в'язані хустками, Пригадую матусю молоду. Під яблунею матінка стоїть В хустиночці — тендітна і вродлива. Напередодні прошуміла злива... Під серденьком од спогадів млоїть. Прощалися із нею навесні... Та яблунька той рік не квітувала. Вона родинне горе відчувала... В саду шуміли зливи навісні. Вона подібна до моєї мами — Всміхається привітно пелюстками. Анатолій Малюк народився 1937 року в селі Лебедині на Черкащині. У 20 років закінчив Черкаський технікум механізації та електрифікації. В 1967-му — випускник факультету електрифікації Української сільськогосподарської академії. Працював старшим техніком Загреблянської ГЕС, згодом — понад 38 років на різних посадах в об’єднанні «Хмельницькобленерго». Автор шести поетичних збірок («Осінні мотиви», «Третя епоха», «Печалюсь, радуюсь, молюсь», «Моє кредо», «Позивні галактики», «Доля»). Улюблені письменники: Тодось Осьмачка, Тарас Шевченко, Василь Симоненко, Олександр Блок, Михайло Лермонтов. На жаль... (переспів з М. Рильського) Ті, що в атаку ходили, Всі вже давно повмирали. А жити на світі лишились, Ті, що «Ура» кричали. Ті, що в атаку ходили, Сиріт і вдів залишили. Ті, що «Ура» кричали, Відзнаки пихато носили. В тих, що в атаку ходили, Діти весь час бідували І тим, що «Ура» кричали, Соціалізм будували. Потім прийшла незалежність, Соціалізму не стало. Але й тепер, як належить, Сироти ніц не дістали. Тих, що в атаку ходили, Якось тихенько забули. А тих, що «Ура» кричали, Розкоші огорнули. Й тепер вони скрізь і всюди Викрикують, що воювали. А їм в унісон лизоблюди Кричать, що їм почестей мало... Запрошуємо до розмови на задану тематику майстрів та шанувальників поетичного слова, тих, кому не байдужа доля української мови, української поезії, роль поета в сучасному житті, доля України.
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |