Всесвітній день поезії - 19 Березня 2014 - Шепетівська ЦБС
Головна » 2014 » Березень » 19 » Всесвітній день поезії
14:13
Всесвітній день поезії
На поетичний калейдоскоп, який відбувся 18 березня зібралися члени літературно-мистецької студії "Доля", користувачі бібліотеки та її працівники.
Розпочала калейдоскоп зав. відділом обслуговування Зінаїда Романюк. Вона відмітила, що ухвалою 30-ї сесії ЮНЕСКО встановлено Всесвітній день поезії - свято, яке відзначається в день весняного рівнодення. Вперше воно було відзначене 21 березня 2000 року.
Генеральний секретар Юнеско закликав усі держави, громадські організації та асоціації у Всесвітній день поезії віддати належне поезії та задуматись про ту функціональну роль, яку вона відіграє в діалозі між культурами, - в діалозі, який є гарантом миру.
День поезії в Україні відзначається щороку, починаючи з 2004 року.

Члени літературно-мистецької студії "Доля" ділилися своїм баченням поезії, місцем поезії в житті людей та в житті суспільства.
Що таке поезія?
Це - мука:
Підступає, множиться, болить.
Іноді візьме тебе за руку,
Іноді відпустить і мовчить.

Що таке поезія?
Це - свято:
Грає в тобі музикою слів,
Молодечо, радісно, крилато
Викресає іскру з почуттів.

Що таке поезія?
Це - совість:
Бо коли несила говорить,
То вона заплаче... І говорить,
І сльозою кожною бринить

Що таке поезія?
Це - проза:
Що до рими пнеться в лабіринт.
Валканічна лава, що морозить
Жар вогню, що в спеку холодить.

Що таке поезія?
 - молитва:
Звернення до Бога і людей.
Це - любові невимовне світло,
Що до тебе крізь всю ніч веде.
 
 
 

Не могла оминути серце самобутніх поетів і тема сьогодення - агресія в Криму.

Свої вірші прочитали: Віра Кухарук, Анатолій Малюк, Антоніна Осецька, Катерина Дяченко, Леонід Жмурко, Микола Марходей, Віктор Ющенко, Тетяна Кушнірук.

О, Господи, невже це знов  війна?

О, Господи,  невже  це  знов  війна
Прийшла  на нашу  бідну  Україну?
Біда  і  горе стукають  в родину,
Схилилась,  плаче  матінка  сумна.

Попереду  -  тьма  чорна вікова,
Де  зла  розквітли ракові  пухлини.
Світ до безодні робить крок щоднини,
Не чує  засторожливі слова.

Вселенське  зло з  щілини  виповза,
Мораль людська нічого вже  не варта.
В  сьогоднішній  війні  найперша втрата,
Військовий  у  Криму…  Гірка сльоза
...
Віра  Кухарук


Небесным...


Ранняя весна… уже успели,
первоцветы выбросить стрелу.
Неужели птицы прилетели,
прежде времени доверившись теплу?

Я стою и вслушиваюсь в небо,
вглядываюсь, но... не вижу птиц.
Только голоса, как эхо… где-то,
и видения расплывчатые лиц.

Нет, не птицы… Голову склоняю -
души тех - кому бы жить и жить.
Но с тоской и болью понимаю,
что теперь им, только по небу кружить.


Леонид  Жмурко



Мій народе! Я стаю на коліна,
Плаче серце і стогне душа…
Розривається все з середини.
Скільки може народ мовчать?
Сльози капають, капають, ллються,
Материнське серце болить…
А герої вже не проснуться!
Ви хвилину одну помовчіть!
Помовчіть, бо кров пролилася,
І загинули кращі із нас.
На годину тиша вляглася,
Але ця ляка повсякчас.
Чорний беркут повис над Майданом,
І керує ним зла Сатана,
Прагне він закувати в кайдани,
Але воля народна жива.
Не зламати її, не здолати,
І не вбити, і не залякать.
Тетяна Кушнірук
  
Можновладцям

Всіх не пересадите, не переловите.
Всіх не перевішаєте. Ні.
Швидше ви самі від себе здохнете
Чи засохнете, як без дощу, на пні.

Вас уже давним-давно прокляли:
За брехню, за підступ, за насильство.
Та за те, що ви у нас відняли:
нашу землю, мову, наше дійство.


Ми живем і вічно будем жити,
Так, як нам написано на небі:
Працювати, мріяти, любити,
Як належить в світі – по потребі.
...

Анатолій Малюк



Полем, где пшеничка колосилась –
Танки озверевшие носились.
Землю разрывали на куски
Всем канонам чести вопреки.
В масках – «человечки» - приз от «брата»,
Землю Украины отобрать бы...
В горло ненасытное гребут.
В Бога веры нет, ее не чтут.
Нежные ростки на хлебных нивах,
Солнца золотые переливы.
Танки и ракеты, автоматы.,,
Изверга "зеленые” солдаты.
Хлеб здесь гибнет, мир, мечта, свобода.
Хлеб здесь гибнет - счастье дня народа.
Песня, что оружием поется -
Черною слезою отольется.

Катерина Дяченко

А РАЗВЕ МЫ НЕ ВИНОВАТЫ?
Войну с славянским
Ну почти родным лицом.
Не мог представить
Даже я во сне.
Чтоб русский Путин
Оказался подлецом,
Заправив танки
К мартовской весне.
Мне б радоваться жизни
Слыша детский смех,
С березы пить
Ее прозрачный сок.
Но на душе моей
Совсем не тает снег,
Коль автомат
Приставлен мне в висок.
За нашу власть
Давно терзает стыд,
Она нам кровь тогда
Попортила немало,
Когда на армии свои
Поставила кресты,
II все свободы
В землю закопала.

Віктор Ющенко
Категорія: Архів - 2014 | Переглядів: 83 | Додав: Адміністратор | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: